Я маю ПРАВО на життя

Ярослав Стаєцький – учень Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою посів ІІІ місце у Всеукраїнському конкурсі есе та малюнків «Я маю ПРАВО на життя» у номінації "Есе". Примітно, що він єдиний представник з нагороджених у цій номінації з Хмельницької області.

Конкурс есе та малюнків "Я маю ПРАВО на життя" проходив протягом травня-червня 2023 року. За цей період до організаційного комітету надійшло близько 2000 робіт для участі в конкурсі. Згідно з рішенням журі, до якого увійшли викладачі університету, представники Міністерства освіти і культури, Міністерства молоді та спорту, Міністерства культури та інформаційної політики та партнери, призерами стали 100 робіт.

Конкурс "Я маю ПРАВО на життя" організував Навчально-науковий інститут права та політології УДУ ім. М. П. Драгоманова з метою привернення уваги до порушених прав українських дітей і молоді, які постраждали від російської широкомасштабної збройної агресії проти України, розвитку відносин у різних сферах суспільного життя, пропаганди європейських цінностей, демократичних принципів державного устрою.

«Молодь завжди була силою змін, і ваші роботи доводять, що сучасне покоління готове брати відповідальність за майбутнє України. Ваша гідність, розуміння важливості прав людини та активна позиція важливі як ніколи. Ви є прикладом для інших і демонструєте, що навіть у найскладніших обставинах можна знайти натхнення для творчості і змін», – йдеться у вітальному листі Вадима Гутцайта, Міністра молоді та спорту.

Я маю ПРАВО на життя

На мою думку, кожна, без винятку, людина має право на життя! Кожне життя, кожна хвилина дихання є подарованою Богом, і жоден не має права це життя забрати! Я один з тих, котрі як ніхто розуміють ціну життя, адже моя країна, на жаль, зараз переживає скрутні часи... Мій народ здавна боровся за право на існування та за визнання всього світу. Від Київської Русі і до козаччини, від січових стрільців і до героїв УПА, від Небесної Сотні до Героїв російсько-української війни. Славні сини цієї держави, нащадком якої я маю честь бути, довели, що люди цієї землі не заслуговують на смерть через чиїсь імперські амбіції! Я неодноразово, поринувши в думки, замислювався над тим - за що гине мій народ, та як можна забрати чиєсь життя і залишитись безкарним?

Один чоловік за часів здобуття незалежності Україною, пішов на службу в тодішні внутрішні війська спеціального призначення «Ягуар». Він мав декілька освіт, став офіцером і взірцем для побратимів, мав маленьку донечку, кохану дружину - був гідним сином свого народу. Але так сталося, що життя його забрала війна... Куля мала інші плани на подальше майбутнє цієї людини. І ось питання - чи заслуговувала ця людина на життя, чи мав на нього право тато маленької дівчинка, чи гідний був жити побратим тих воїнів, котрі несли службу разом з ним? Очевидно, що так! Але, як сталось так, що хтось, окрім Бога, самовільно надав собі можливість цим життям розпоряджатись? Невже і маленькі діти Бучі та Ірпіня, кортих сотнями закатували у підвалах, котрі кричали від болю втрати батьків на вулицях Донецька, котрих, як решето, пронизували уламки від снарядів, не мали права на життя? Невже жінки, які стали поруч із санітарами та снайперами в стрій задля захисту своїх домівок заслуговували на те щоб їхні діти залишились сиротами, а над незліченними могилами нависав державний прапор, котрий навіює, на жаль, лише журбу і гнів через втрату цвіту нації. 

Я впевнений, що кожен з нас має ПРАВО жити, кохати, вірити та прокидатись вранці із надією в світле майбутнє! Адже, задля того гинув і продовжує гинути наш генотип. І кожен день хвилиною мовчання ми маємо вшановувати тих, хто своїм життям та жертовністю відстояв наше право на життя, хто щиро вірив у наші душі та в нас самих.

Одвічна честь та слава тим, хто бореться за ПРАВО на життя людей!

Стаєцький Ярослав

Конкурсні роботи: переглянути.